Traduction 1 d’une pièce de Matéi Visniec, par Neda Nejdana

Молодий індіанець насилу штовхає тачку, в якій покоїться його старий п’яний батько.


СИН. Батько...

БАТЬКО. Так...

СИН. Батьку, я більше не можу...

БАТЬКО. Замовкни.

СИН. Батько...

БАТЬКО. Так...

СИН – Ми так швендяємо вже три години поспіль.

БАТЬКО. Не переймайся. Знайдемо.

СИН. Батьку, повертаймося додому.

БАТЬКО. Ні.

СИН. Батьку, будь ласка... Я надірвався... Будь ласка, батьку, помри завтра.

БАТЬКО. Ні.

СИН. Батько...

БАТЬКО. Я сказав : ні ! Ні - це ні.

СИН. Але чому ?

БАТЬКО. Мені треба померти сьогодні.

СИН. Але чому ?

БАТЬКО. Бо нині я маю померти. День моєї смерті - це сьогодні. Завтра, це - щось інше. Завтра має померти хтось інший. А я сьогодні. Ясно ?

Пауза.

СИН. Батько...

БАТЬКО. Так.

СИН. Я бачу дерево.

БАТЬКО. Де ?

СИН. Там...

БАТЬКО. Що це ?

СИН. Це маленька пальма. Ти гадаєш, це підійде ?

БАТЬКО. Побачимо.


СИН зупиняється поряд із пальмою. БАТЬКО сходить із тачки і наближається до дерева. Потім він повертається до свого сина.


БАТЬКО. Відійди подалі.

СИН. Так...

БАТЬКО. Ще...

СИН. Так.


Коли СИН віддалився, БАТЬКО стає на коліна і починає вимовляти дивні слова, виконуючи своїми руками і тілом щось на зразок ритуального танцю. За кілька хвилин він зупиняється, довго слухає, встає, повертається до СИНА і розташовується на тачці.


СИН. То що ?

БАТЬКО. У її стовбурі вже живе душа військового.

СИН. Батько !

БАТЬКО. Так.

СИН. Це не може бути правдою !

БАТЬКО. Ти вважаєш мене брехуном ?

СИН. Ні, але… ми ж так далеко від… від усього…

БАТЬКО. Рушаймо, штовхай !


Вони продовжують біг, СИН штовхає тачку, на якій, здається, засинає БАТЬКО. Час від часу, БАТЬКО витягує пляшку і робить ковток.


СИН. Я бачу кактус.

БАТЬКО. Кактус - це недобре.

СИН. Це велетенський кактус.

БАТЬКО. Я не люблю кактусів.

СИН. Це - дуже гарний кактус.

БАТЬКО. Гаразд, зупинися !


Та ж гра. СИН лишається за кілька кроків позаду і БАТЬКО розпочинає свій ритуал при кактусі. Потім він повертається до свого сина і валиться на тачку.


БАТЬКО. Заселений.

СИН. Але ким ?

БАТЬКО. Це душа останньої дитини бога дощу.

СИН. Батько...

БАТЬКО. Рушай...

СИН. Батьку, ми не можемо це продовжувати. Скоро настане ніч.

БАТЬКО. Знайди мені камінь.

СИН. Але ж тут повно каміння.

БАТЬКО. Знайди мені дуже великий камінь.


Вони ще трохи плентаються.


СИН. Оцей годиться ?

БАТЬКО. Зостанься там. Не ворушись.


БАТЬКО розпочинає весь цей церемоніал біля великого каменя. Він повертається до свого сина, із виразом втоми на обличчі.


БАТЬКО. Знову заповнений.

СИН. Батьку, але в цьому камені є ще доста місця. Ти можеш його розділити.

БАТЬКО. Не можна нічого ділити з місяцем.

СИН – Тільки не кажи мені, що в цьому камені покоїться душа місяця.

БАТЬКО. Але це так. Він приховує душу останнього повного місяця. Рушай.

СИН. Батьку, я більше не можу. Справді, я більше не можу. Тобі лишається померти завтра. Мені треба відпочити.

БАТЬКО. Тобі не соромно ? Як ти смієш говорити таке батькові ? Якщо я не знайду притулку для своєї душі сьогодні, я ризикую, що вже ніколи не знайду його. Є лише один єдиний день, щоб умирати... Єдиний... І якщо його згаяти, він буде втрачений...

СИН – Тоді подай мені пляшку. Дозволь мені випити ковток...

БАТЬКО. Єдиний ковток !

СИН. Так.


СИН п’є і повертає пляшку своєму БАТЬКОВІ.


СИН. Батьку, я бачу черепаху.

БАТЬКО. Черепаху ?

СИН. Так, черепаха.

БАТЬКО. Вона велика ?

СИН. Вона - велетенська, батьку ! Я ніколи не бачив такої черепахи ! Чи ти не хочеш спробувати черепаху ?

БАТЬКО. Це черепаха з двома ріжками ?

СИН. Так.

БАТЬКО (починає сміятися). Сину, добряче затям своєю порожньою макітрою… Якщо ти бачиш черепаху з двома ріжками у пустелі, це тому, що вона може приховати тільки душу дня, який завершується. Нумо, рушай. Знайди мені озеро або річку...

СИН. Де ти хочеш, щоб я знайшов озеро чи річку у повній пустелі ? Є цистерна води поруч із автозаправною станцією. Ти хочеш, щоб я привів тебе до автозаправної станції ?

БАТЬКО. Я не можу довірити мою душу цистерні.

СИН. Ще збоку є забігайлівка Mad Greek.

БАТЬКО. Ти що, з’їхав з глузду ? Ти хочеш, щоб я поселив свою душу на кухні Mad Greek ?

СИН. А кілометровий стовп ? Це саме такий великий камінь, як ти хотів, хіба ні ? Я сумніваюся, що хтось захопив кілометровий стовп. Він має бути вільним.

БАТЬКО. Повези мене до дерев.

СИН. Але більше немає дерев.

БАТЬКО. А дерево на пагорбі, отам, позаду Mad Greek ?

СИН. Але його більше немає. Вони повирубали всі дерева на шпали... Коли до нас провели залізницю, вони все повирубали.

БАТЬКО. Повези мене до залізниці...

СИН. Батько...

БАТЬКО. Швидко... Ти бачиш, що сонце скоро зайде ?


Пауза. СИН продовжує штовхати тачку, на якій БАТЬКО п’є і співає ритуальну пісню.


СИН. Он твоя залізниця. Ти ж не збираєшся поселяти душу в рейки.

БАТЬКО. Забирайся звідси. Швидко ! Нездара !

СИН. Батько...

БАТЬКО. Іди, залиш мене на самоті...


СИН віддаляється на кілька кроків. БАТЬКО стає на коліна і розпочинає свій ритуал. За кілька секунд він видає кілька переможних криків.


СИН (несміливо наближається) - Батько... Батько...

БАТЬКО. Є ! Є вільні шпали... Іди, повертайся додому !

СИН. Батьку ! Ти ж не збираєшся...

БАТЬКО (змінений, з авторитарністю, яка не допускає ніяких заперечень, він цілує свого сина в лоб). Від’їжджай негайно... Швидко !


СИН починає бігти. БАТЬКО дістає пляшку і ставить її на тачку.


БАТЬКО. Стривай ! Забери з собою тачку !


СИН повертається, бере тачку і віддаляється.

БАТЬКО починає ритуальний танець на шпалах залізниці.

---

Personnages :

LE PERE

LE FILS



Un jeune indien pousse avec beaucoup de difficulté une brouette dans lequel gît son vieux père ivre.


LE FILS - Père...

LE PERE - Oui...

LE FILS - Père, je ne peux plus...

LE PERE - Tais-toi.

LE FILS - Père...

LE PERE - Oui...

LE FILS - Ca fait trois heures qu’on déambule comme ça.

LE PERE - T’en fais pas. On va trouver.

LE FILS - Père, rentrons chez nous.

LE PERE - Non.

LE FILS - Père, s’il te plaît... Je suis crevé... S’il te plaît, meurs demain, père.

LE PERE - Non.

LE FILS - Père...

LE PERE - J’ai dis non ! Non, c’est non.

LE FILS - Mais pourquoi ?

LE PERE - Il faut que je meure aujourd’hui.

LE FILS - Mais pourquoi ?

LE PERE - C’est aujourd’hui que je dois mourir. Le jour de ma mort c’est aujourd’hui. Demain, c’est autre chose. Demain c’est à quelqu’un d’autre à mourir. Moi, c’est aujourd’hui. Compris ?


Un temps.



LE FILS - Père...

LE PERE - Oui.

LE FILS - Je vois un arbre.

LE PERE - Où ?

LE FILS - Là...

LE PERE - C’est quoi ?

LE FILS - C’est un petit palmier. Tu crois que ça ira ?

LE PERE - On verra.


LE FILS s’arrête à côté du palmier. LE PERE descend de la brouette et s’approche de l’arbre. Puis il se tourne vers son fils.



LE PERE - Eloigne-toi.

LE FILS - Oui...

LE PERE - Encore...

LE FILS - Oui.


Une fois LE FILS éloigné, LE PERE se met à genoux et commence à prononcer des paroles étranges, tout en esquissant avec ses mains et son corps une sorte de danse rituelle. Après quelques minutes il s’arrête, écoute longuement, se lève, revient auprès du FILS est s’installe dans la brouette.



LE FILS - Alors ?

LE PERE - L’âme d’un guerrier habite déjà dans son tronc.

LE FILS - Père !

LE PERE - Oui.

LE FILS - Ça ne peut pas être vrai !

LE PERE - Tu me traites de menteur ?

LE FILS - Non, mais... on est si loin de... de tout...

LE PERE - Allez, pousse !


Ils continuent la course, LE FILS en poussant la brouette dans laquelle LE PERE a l’air de s’endormir. De temps en temps, LE PERE sort une bouteille et prend une gorgée.



LE FILS - Je vois un cactus.

LE PERE - C’est pas bon, le cactus.

LE FILS - C’est un cactus géant.

LE PERE - J’aime pas les cactus.

LE FILS - C’est un très beau cactus.

LE PERE - D’accord, arrête !


Le même jeu. LE FILS reste quelques pas en arrière et LE PERE recommence son rituel auprès du cactus. Il revient ensuite auprès de son fils et s’effondre dans la brouette.



LE PERE - Habité.

LE FILS - Mais par qui ?

LE PERE - C’est l’âme de dernier enfant du dieu de la pluie.

LE FILS - Père...

LE PERE - Pousse...

LE FILS - Père, on ne peut pas continuer comme ça. Bientôt il fera nuit.

LE PERE - Trouve-moi une pierre.

LE FILS - Mais il y a plein de pierres par ici.

LE PERE - Trouve-moi une très grosse pierre.


Ils déambulent encore un peu.



LE FILS - Celle-ci, ça va ?

LE PERE - Reste là. Ne bouge pas.


LE PERE recommence tout le cérémonial auprès de la grosse pierre. Il revient auprès de son fils, la mine fatiguée.



LE PERE - Toujours plein.

LE FILS - Père, mais il y a de la place dans cette pierre. Tu pourras la partager.

LE PERE - On ne peut rien partager avec la lune.

LE FILS - Mais ne me dis pas que dans cette pierre gît l’âme de la lune.

LE PERE - Mais si. Elle abrite l’âme de la dernière lune pleine. Pousse.

LE FILS - Père, je ne peux plus. Vraiment, je ne peux plus. Tu n’as qu’à mourir demain. Il faut que je me repose.

LE PERE - Tu n’as pas honte ? Comment oses-tu parler ainsi à ton père ? Si je ne trouve refuge pour mon âme aujourd’hui, je risque de ne plus jamais. On n’a qu’un seul jour pour mourir... Un seul... Et si on le rate, on est perdu...

LE FILS - Passe-moi alors un peu la bouteille. Laisse-moi boire une gorgée...

LE PERE - Une seule gorgée !

LE FILS - Oui.


LE FILS boit et rend la bouteille à son PERE.


LE FILS - Père, je vois une tortue.

LE PERE - Une tortue ?

LE FILS - Oui, une tortue.

LE PERE - Elle est grosse ?

LE FILS - Elle est géante, père ! Je n’ai jamais vu une tortue pareille ! Tu ne veux pas essayer la tortue ?

LE PERE - C’est une tortue à deux cornes ?

LE FILS - Oui.

LE PERE (il se met à rire) - Fils, mets ça bien dans ta caboche vide... Si tu vois une tortue à deux cornes dans le désert, c’est qu’elle ne peut abriter que l’âme de la journée qui s’achève. Allez, pousse. Cherche-moi un lac ou une rivière...

LE FILS - Où est-ce que tu veux que je trouve un lac ou une rivière en plein désert ? Il y a la citerne d’eau à côté de la station d’essence. Tu veux que je t’amène à la station d’essence ?

LE PERE - Je ne peux pas confier mon âme à une citerne.

LE FILS - Il y a aussi le resto de Mad Greek à côté.

LE PERE - T’es fou, toi ? Tu veux que je dépose mon âme dans la cuisine de Mad Greek ?

LE FILS - Et la borne kilométrique ? C’est une grosse pierre que tu voulais, n’est-ce pas. Je doute que quelqu’un se serait emparé de la borne kilométrique. Elle doit être libre.

LE PERE - Amène-moi dans les bois.

LE FILS - Mais il n’y a plus de bois.

LE PERE - Et le bois sur colline, là, derrière le Mad Greek ?

LE FILS - Mais ça n’existe plus. Ils ont coupé tous les arbres pour les traverses... Quand la voie ferrée est arrivée chez nous ils ont tout coupé.

LE PERE - Amène-moi à la voie ferrée...

LE FILS - Père...

LE PERE - Vite... Tu vois pas que le soleil va se coucher ?


Un temps. LE FILS continue à pousser la brouette dans laquelle LE PERE boit et chante une chanson rituelle.



LE FILS - La voilà, ta voie ferrée. Tu ne vas quand même pas déposer ton âme dans un rail.

LE PERE - Casse-toi d’ici. Vite ! Espèce de bon à rien !

LE FILS - Père...

LE PERE - Allez, laisse-moi tout seul...


LE FILS s’éloigne de quelque pas. LE PERE se met à genoux et recommence son rituel. Après quelques secondes, il pousse plusieurs cris victorieux.



LE FILS (il s’approche timidement) - Père... Père...

LE PERE - Ca y est ! Il y a des traverses qui sont libres... Allez, rentre chez toi !

LE FILS - Père ! Tu ne vas pas...

LE PERE (transfiguré, avec une autorité qui ne laisse aucune marge de manœuvre, il baise le front de son fils) - Pars tout de suite... Vite !


LE FILS se met à courir. LE PERE sort la bouteille et la pose dans la brouette.



LE PERE - Attends ! Ramène la brouette avec toi !


LE FILS revient, prend la brouette et s’éloigne.


LE PERE commence une danse rituelle sur les traverses de la voie ferrée.