Traduction 2 d’une pièce de Matéi Visniec, par Neda Nejdana

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ входить і зупиняється перед лінією, яка відзначає межу між нелюдською територією і територію прав людини.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ . Хто там ? Зупиніться ! Більше не рухайтесь. Якщо ви зробите ще крок, ви ризикуєте незаконно перетнути кордон. А все те, що незаконно, може обернутися проти вас.

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Але я хочу перетнути кордон. Я втекла від війни. Я втекла від жаху. Я втекла від смерті. Моя батьківщина більше не існує. Вона була поділена на дві, три, чотири, численні маленькі батьківщини, які б’ються між собою. Я хочу перетнути цей кордон, бо я більше не належу жодній із нових батьківщин, які вийшли із моєї колишньої великої батьківщини.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. А якої ви національності ?

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Я більше не маю національності. Моя національність - оця дитина. Яку я тримаю на руках. Моя національність це - земля. Моя національність це - зоряне небо над моєю головою. Моя національність це - політ птахів. Я хочу мати ту ж національність, що й птахи, які летять над кордонами. Я хочу мати ту ж національність, що й хмари, які пливуть над землею. Моя національність - це вітер. Я хочу мати такі ж права як у вітру, птахів і зоряного неба. Ви відчуваєте пахощі квітучих лип ? Я хочу мати ту ж національність, що й липи. Ви бачите цей гарний захід сонця ? Я хочу мати ті ж права, які є у заходів сонця. Ті ж права, які мають пори року... Ті ж права як рівнодення і сонцестояння... Погляньте, почався сніг. Відтоді, як я чекаю на кордоні, почав іти сніг. Погляньте, які гарні сніжинки. Я хочу мати гідність сніжинок. Щоб у мені пізнавали цю гідність. Більше нічого і менше нічого. Тільки гідність сніжинок. Щоб мені дали право бути такою ж достойною, як сніжинки.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ – Тут ви на наземному кордоні універсальних прав людини. Якщо ви зробите ще крок, ви ввійдете незаконно на територію універсальних прав людини, універсально визнаних і універсально дотриманих. Якщо ви зробите ще крок, ви незаконно проникнете на територію абсолютної, універсально дійсної і універсально прийнятої людської гідності. Це недобре - входити незаконно на територію абсолютних прав людини і абсолютної людської гідності. Але ми вам допоможемо законно ввійти на територію абсолютних прав людини і абсолютної людської гідності. Ви побачите... У разі законного входу на територію абсолютних прав людини і абсолютної людської гідності, ви зможете розквітнути, почати нове життя і дати вашій дитині значення абсолютної універсальної гідності. Але спочатку треба пред’явити ваші документи. У вас є дійсний паспорт ?

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. У мене немає паспорта. Мій єдиний паспорт - це моя дитина, яка починає мерзнути. Мій єдиний паспорт - це моя дитина, яка починає хотіти їсти. Сніжинки, щоб потрапити на землю, не потребують паспорту.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Однак ми ж не можемо зареєструвати вас як сніжинку. Ми - адміністрація, яка поважає точні правила. І одне з цих правил каже, що кожна людина повинна мати належні документи. Отже, для нас, людська істота рівноцінна належному папірцю.

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. О, але у вас і справді є дуже поетичний спосіб розглядати речі ! Людська істота - це аркуш паперу, повний знаків, іноді невідомих. Це справді дуже поетично. Саме тому я пропоную вам зареєструвати мене як сніжинку. Адже сніжинка така ж біла, як папір. Замість того, щоб застосовувати до мене правило "людина рівноцінна аркушу паперу" застосуйте до мене правило "людина рівноцінна сніжинці". І потім, он який гарний текст пишуть сніжинки у просторі, тоді коли вони падають !

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Занадто пізно реєструвати вас тепер як сніжинку. Зима минула. Почався сезон дощів. Ви ж принаймні не збираєтесь просити мене зареєструвати вас як краплю дощу чи зливи.

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Саме так. Вважайте, що моє минуле – це злива. Не питайте у мене, звідки я і що я робила в минулому. До прибуття на кордон прав людини, я була зливою. Моє дитинство, виховання, мій шлюб, мої політичні переконання, ідеали, моя віра, мої приниження - все це було просто зливою. Замість того, щоб розпитувати мене про моє життя, позначте у вашій анкеті, що сьогодні перед вами постала злива, щоб просити права громадянства на території універсальної гідності.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Тепер уже запізно. Сезон дощів минув. Ми у розпалі літа. Настала спека... Важко працювати в таких умовах. Зачекайте, поки пройде спека.

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Але я люблю спеку. Якби моє минуле було зливою, я б хотіла, щоб моє майбутнє було спекою. Я хочу їхати без зупинок, косити секунди... Я хочу жити подібно вогню... Швидко... Бо життя стало байдужим до мене...

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Ми співчуваємо, але треба чекати... На даний час ваш запит заблоковано...

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Я бачу, що його не сприйняли ваші комп’ютери...

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Наші комп’ютери справді не спроможні обробити ваш запит. Ваші відповіді надто дивні. У рубриці національність ви позначили КОЛІР ВІТРУ. У рубриці остання постійна адреса ви позначили МІННЕ ПОЛЕ. У рубриці релігія ви позначили НЕБО ПОВНЕ ЛІТАЮЧИХ ЗМІЇВ. У рубриці освіта ви відзначили СПОГАДИ ДИТИНСТВА. У рубриці сімейний стан ви позначили САНАТОРІЙ ДЛЯ ІНШИХ. У рубриці стать ви позначили ДЕБЮТАНТКА. У рубриці дата і місце народження ви написали вірш… отакий :

"Автомат жестів ніжності

роздягається тихо

щоб увійти у море

щоб увійти у землю

щоб увійти в мої надра

бо я є море і водночас земля

бо я - гігантський птах

який очищає щелепи машини від ніжностей

який харчується шматками людської плоті"

Це недобре. Це зовсім недобре. Писати вірш у рубриці дата і місце народження - це ні до чого. В кожному разі, наші комп’ютери не змогли обробити вірш, і чимало з них навіть зламалися. Ви бачите цей дим ?

ЖІНКА, ЯКА НЕСЕ НА РУКАХ ДИТИНУ. Так, я його бачу. Він геть чорний. Він підіймається в небо і отруює повітря.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Це - дим одного з наших комп’ютерів, це справжній біо-комп’ютер, украй чутливий і химерний, який зазнав інформаційного шоку, намагаючись обробити вашу анкету. І тепер він завис гикає, він більше не може зупинитися, саме тому він вивергає чорний дим. От уже три місяці, відтоді, як він прочитав ваш вірш, написаний у рубриці дата і місце народження, він гикає і не припиняє вивергати дим. Ні, це справді недобре.


І крім того, у рубриці мотивація зміни статусу ви намалювали їжака з двома крилами. От ваш малюнок, це незрозуміло, крилатий їжак не існує… Е, ви де ? Відповідайте… Послухайте, це недобре – малювати крилатого їжака і потім губитися у природі… Визнайте, що крилатий їжак не існує…


Пауза.


ДИТИНА, ЯКА ТИМ ЧАСОМ ВИРОСЛА. Але так. Крилатий їжак - це для мене.

ВАРТОВИЙ ПРАВ ЛЮДИНИ. Хто це говорить ? Я вас не бачу. Хто говорив ? Де та жінка, яка тут чекала і заповнювала документи ?

ДИТИНА, ЯКА ТИМ ЧАСОМ ВИРОСЛА. Моя мама померла. Мені шість років. Я вмію читати і писати. Моя мама розповідала мені багато гарних сумних історій. Я міг би розповідати вам по одній гарній сумній історії щодня. Вона сказала мені, що тепер я маю право перейти на іншу сторону кордону, бо гарні сумні історії універсальні...


Сцена охоплена димом кількох комп’ютерів, які влаштували колапс.

---

Personnages :

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME

L’ENFANT



LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS entre et s’arrête devant la ligne qui marque la frontière entre le no man’s land et le territoire des droits de l’homme.


LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Qui est là ? Arrêtez-vous ! Ne bougez plus. Si vous faites encore un pas vous risquez de franchir illégalement la frontière. Et tout ce qui est illégal peut se retourner contre vous.

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Mais je veux franchir la frontière. J’ai fui la guerre. J’ai fui l’horreur. J’ai fui la mort. Ma patrie n’existe plus. Elle a été coupée en deux, en trois, en quatre, en plusieurs petites patries qui se battent entre elles. Je veux franchir cette frontière car je n’appartiens plus à aucune des nouvelles patries sorties du sein de mon ancienne grande patrie.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Vous êtes de quelle nationalité ?

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Je n’ai plus de nationalité. Ma nationalité c’est cet enfant que je porte dans mes bras. Ma nationalité c’est la terre. Ma nationalité c’est le ciel étoilé au-dessus de ma tête. Ma nationalité c’est le vol des oiseaux. Je veux avoir la même nationalité que les oiseaux qui volent au-dessus des frontières. Je veux avoir la même nationalité que les nuages qui se promènent au-dessus de la terre. Ma nationalité c’est le vent. Je veux avoir les même droits que le vent, que les oiseaux et que le ciel étoilé. Vous sentez le parfum des tilleuls en fleurs ? Je veux avoir la même nationalité que les tilleuls. Vous voyez ce beau coucher de soleil ? Je veux avoir les mêmes droits que les couchers de soleil. Les mêmes droits que les saisons... Les mêmes droits que l’équinoxe et que le solstice... Regardez, il a commencé à neiger. Depuis que j’attends à la frontière, il s’est mis à neiger. Regardez comme c’est beau, les flocons de neige. Je veux avoir la dignité des flocons de neige. Que l’on me reconnaisse cette dignité-là. Rien de plus, rien de moins. Que la dignité des flocons de neige. Que l’on m’accorde le droit d’être aussi digne que les flocons de neige.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Vous êtes ici à la frontière terrestre des droits de l’homme universels. Si vous faites encore un pas vous allez entrer illégalement sur le territoire des droits de l’homme universels, universellement reconnus et universellement respectés. Si vous faites encore un pas vous allez pénétrer illégalement sur le territoire de la dignité humaine absolue, universellement valable et universellement accepté. Ce n’est pas bien d’entrer illégalement sur le territoire des droits de l’homme absolus et de la dignité humaine absolue. Mais nous allons vous aider à entrer légalement sur le territoire des droits de l’homme absolus et de la dignité humaine absolue. Vous allez voir... Une fois entrée légalement sur le territoire des droits de l’homme absolus et de la dignité humaine absolue, vous allez pourvoir vous épanouir, commencer une vie nouvelle et donner à votre enfant le sens de la dignité universelle absolue. Mais il faut tout d’abord présenter vos papiers. Est-ce que vous avez un passeport valide ?

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Je n’ai pas de passeport. Mon seul passeport c’est mon enfant qui commence à avoir froid. Mon seul passeport c’est mon enfant qui commence à avoir faim. Les flocons de neige, pour atteindre la terre, n’ont pas besoin de passeport.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - On ne peut quand même pas vous enregistrer en tant que flocon de neige. Nous sommes une administration qui respecte des règles précises. Et l’une de ces règles dit que chaque homme doit avoir des papiers en règle. Donc, pour nous, un être humain égal un papier en règle.

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Oh, mais vous avez vraiment une façon très poétique d’aborder les choses ! Un être humain c’est une feuille de papier pleine de signes, parfois inconnus. C’est vraiment très poétique ça. C’est pour ça que je vous propose de m’enregistrer en tant que flocon de neige. Déjà, le flocon de neige c’est aussi blanc que le papier. Au lieu de m’appliquer la règle "un homme égal une feuille de papier" appliquez-moi la règle "un homme égal un flocon de neige". Et puis, voilà quel joli texte écrivent les flocons de neige dans l’espace pendant qu’ils tombent !

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - C’est trop tard, maintenant, de vous enregistrer en tant que flocon de neige. L’hiver est passé. C’est la saison des pluies qui commence. Vous n’allez quand même pas me demander de vous enregistrer en tant que goutte de pluie ou averse.

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Mais si. Considérez que mon passé est une averse. Ne me demandez pas d’où je viens, et ce que j’ai fait dans le passé. Avant d’arriver à la frontière des droits de l’homme, j’ai été une averse. Mon enfance, mon éducation, mon mariage, mon engagement politique, mes idéaux, ma croyance, mes humiliations, tout cela n’a été qu’une averse. Au lieu de me demander de vous raconter ma vie, notez dans votre questionnaire que c’est une averse qui s’est présentée aujourd’hui devant vous pour demander droit de cité sur le territoire de la dignité universelle.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - C’est trop tard maintenant. La saison des pluies est passée. On est en plein été. C’est la canicule qui s’installe... C’est difficile de travailler dans ces conditions. Attendez que la canicule passe.

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Mais j’aime la canicule. Si mon passé a été une averse, je voudrais que mon avenir soir une canicule. Je veux brûler les étapes, faucher les secondes... Je veux vivre à la manière du feu... Vite... Car la vie n’a plus de patience avec moi...

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Nous sommes désolés, mais il faut attendre... Votre demande est, pour l’instant, bloquée...

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Je vois, elle est restée à travers la gorge de vos ordinateurs…

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Nos ordinateurs n’arrivent pas, en effet, à traiter votre demande. Vos réponses sont trop bizarres. A la rubrique nationalité vous avez marqué COULEUR DU VENT. A la rubrique dernier domicile fixe vous avez marqué CHAMP DE MINES. A la rubrique religion vous avez marqué CIEL PLEIN DE CERFS-VOLANTS. A la rubrique études vous avez marqué SOUVENIRS D’ENFANCE. A la rubrique situation de famille vous avez marqué SANATORIUM POUR LES AUTRES. A la rubrique sexe vous avez marqué DEBUTANTE. A la rubrique date et lieu de naissance vous avez écrit un poème… Le voilà :

"Le distributeur automatique de gestes de tendresse

se déshabille doucement

pour entrer dans la mer

pour entrer dans la terre

pour entrer dans mes entrailles

car je suis mer et terre à la fois

car je suis l’oiseau géant

qui nettoie les mâchoires de la machine à tendresses

qui se nourrit de morceaux de chair humaine"

Ce n’est pas bien ça. Ce n’est pas du tout bien ça. Ecrire un poème à la rubrique date et lieu de naissance, ça ne sert à rien. De toute façon, nos ordinateurs n’ont pas pu traiter le poème, et plusieurs sont même tombés en panne. Vous voyez cette fumée-là ?

LA FEMME QUI PORTE UN ENFANT DANS SES BRAS - Oui, je la vois. Elle est toute noire. Elle monte au ciel et empeste l’air.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - C’est la fumée de l’un de nos ordinateurs, un bio-ordinateur en effet, extrêmement sensible et sophistiqué, qui a fait un choc informatique en essayant de traiter votre fiche. Et voilà, maintenant il a le hoquet, il ne peut plus s’arrêter, c’est pour ça qu’il crache de la fumée noire. Depuis trois mois, depuis qu’il a lu votre poème écrit à la rubrique date et lieu de naissance, il a le hoquet et il ne cesse de cracher de la fumée. Non, ce n’est pas bien ça. Et en plus, à la rubrique motivation du changement de statut vous avez dessiné un hérisson à deux ailes. Voici votre dessin, c’est incompréhensible, un hérisson ailé, ça n’existe pas… Hé, vous êtes où ? Répondez… Ecoutez, ce n’est pas bien de dessiner un hérisson ailé et puis de se perdre dans la nature… Reconnaissez qu’un hérisson ailé n’existe pas…


Un temps.


L’ENFANT QUI A GRANDI ENTRE TEMPS - Mais si. Le hérisson ailé c’est pour moi.

LA SENTINELLE DES DROITS DE L’HOMME - Qui est-ce qui parle ? Je ne vous vois pas. Qui a parlé ? Où est la femme qui attendait ici et qui était en train de remplir ses papiers ?

L’ENFANT QUI A GRANDI ENTRE TEMPS - Ma mère est morte. J’ai six ans. Je sais lire et écrire. Ma mère m’a raconté beaucoup de belles histoires tristes. Je pourrais vous raconter une belle histoire triste par jour. Elle m’a dit que maintenant j’ai le droit de passer de l’autre côté de la frontière car les belles histoires tristes sont universelles...


La scène est envahie par la fumée de plusieurs ordinateurs qui ont fait collapsus.